Важливість джерела повідомлення для ефективної комунікації з аудиторією розглядається в багатьох комунікативних моделях від давніх часів до сучасних досліджень. Комунікатору приділялася велика увага ще в працях Аристотеля. Комунікатор як основна активна ланка в структурі комунікації неодноразово розглядався й у сучасних дослідженнях Г. Ласуэлла (Lasswell, 1948), К. Ховланда, В. Вейса (Hovland, Weiss, 1951), Дж.Уайтхеда (Whitehead, 1968), Кука та Флея (Майерс, 1997), О.О.Бодальова (1970, 1982, 1983), В.Н. Куніциної (1992), В.Ф. Петренка (1986), Л.В.Матвєєвої, Т.Я. Анікєєвої, Ю.В. Мочалової (2002) та інших.
Актуальність дослідження обумовлюється необхідністю осмислити, що саме робить комунікатора ефективним в процесі створення контакту з іншими людьми та донесення інформаційного повідомлення до аудиторії. Для того, щоб розібратися в цьому питанні, необхідно визначитися з поняттям ефективність. У соціальній психології ефективність можна визначити як ступінь досягнення поставлених комунікативних цілей.
Є принаймні два погляди на ефективну комунікацію: гедоністичний, де ціллю комунікації виступає емоційне задоволення та раціональний, де метою комунікації є вплив на настанови, думки, погляди аудиторії. Дослідники (В.Н. Куніцина, Н.В. Казарінова, В.М. Погольша, 2002), яких можна віднести до першого напрямку, виділяють наступні цілі комунікатора: привернути увагу; викликати симпатію; зацікавити; установити контакт; створити довірливі відносини; отримати задоволення від спілкування; на їх думку від досягнення цих цілей залежить його ефективність.
На думку представників другого напрямку, наприклад, Г. Ласвелла (Lasswell H. D., 1948), основною ціллю комунікатора є вплив на аудиторію, тому ефективність комунікатора — це здатність змінювати думки, соціальні настанови, уявлення реципієнтів. Цю думку поділяють К. Ховланд та У. Вейс (Hovland, Weiss, 1951), які також вважають, що ціллю комунікатора є зміна соціальних настанов, думок, суджень, що спричиняються особливостями комунікативного впливу, характером повідомлення, тощо.
Те, яка саме комунікація є ефективною, залежить від того, хто оцінює процес комунікації. По різному може оцінювати ефективність комунікатора він сам, сторонній спостерігач (незалежний експерт, науковець) та аудиторія, на яку спрямована комунікація.
З погляду комунікатора, ефективність комунікації – це особисто його віра у власну здатність мобілізувати мотиваційні, когнітивні і регулятивні ресурси, необхідні для здійснення комунікації, тобто віра в себе в контексті конкретного завдання, або, за визначенням А.Бандури його «самоефективність» (Майерс, 1997).
З погляду стороннього спостерігача, що виконує роль незалежного експерта, на перший план виступають інші характеристики, які роблять комунікатора ефективним.
Так, головними характеристиками ефективного комунікатора за Аристотелем, є здатність викликати довіру й привабливість. У дослідженнях Кука та Флея (Майерс, 1997) йдеться про переконливість джерела інформації як основу впливу на аудиторію.
Комунікатор, здатний переконати аудиторію, сприймається як компетентний та надійний, тому він ефективніше впливає на аудиторію. Значно пізніше, у дослідженнях К.Ховланда і У.Вейса (Hovland, Weiss, 1951) було експериментально підтверджено, що комунікатор як джерело інформації здатний впливати на настанови аудиторії, якщо він викликає довіру.
Більшість дослідників вважають важливою якістю ефективного комунікатора його привабливість та виділяють кілька аспектів привабливості (Майерс, 1997):
1. Чарівність, оскільки чарівні люди мають реальну владу над оточуючими.
2. Емоційність: добре відомо, що емоційні аргументи є більш дієвими, якщо вони висловлюються привабливими людьми.
3. Вміння гарно одягатися, відповідно до ситуації.
4. Схожість з аудиторією, або впізнаваність та звичність.
5. Здатність викликати симпатію, незалежно від того, чим саме викликана симпатія – зовнішнім виглядом, схожістю або звичністю комунікатора для аудиторії.
6. Впевненість у собі.
7. Готовність приймати непопулярні рішення та застосовувати санкції до аудиторії.
У дослідженні В.М.Погольши (Погольша, 1998) представлений цілий комплекс комунікативно - особистісних властивостей, що є стрижневою основою особистого впливу. Він включає навички спілкування, адаптивність, упевненість, активну позицію у взаємодії, мотиви досягнення та афіліації, а також вміння зрозуміти співрозмовника й соціальний інтелект.
На думку В.М.Погольши, згадані властивості становлять основу «харизми» особистості, що дозволяє їй успішно впливати на думки і почуття інших людей. Оскільки комунікатор орієнтується на певну цільову аудиторію, то найважливішим його завданням є знання своєї аудиторії, налагодження контакту з нею, завоювання її підтримки. Що ж до очікувань аудиторії від комунікатора, то вони є переважно гедоністичними.
З погляду аудиторії ефективність комунікатора визначається його здатністю привернути увагу, викликати зацікавленість, сподобатись їй. Вимоги аудиторії продиктовані її соціальним і демографічним статусом, суспільно-політичними інтересами, релігійними й політико – ідеологічними настановами тощо. Дж. Уайтхед (Whitehead, 1968) у результаті своїх досліджень виявив чотири базових фактори, за якими аудиторія оцінювала комунікатора:
1) надійність (тобто здатність комунікатора викликати довіру);
2) професіоналізм (компетентність);
3) динамізм;
4) об'єктивність.
Досить представницькими є дослідження уявлень аудиторії про ефективного комунікатора в галузі експериментальної психосемантики. Так, психосемантичні дослідження сприйняття особистості комунікатора аудиторією, проведені В. Петренком та О. Проніною (Петренко, Пронина, 1986) показали, що на сприйняття аудиторії впливають такі риси особистості комунікатора, як привабливість, компетентність, щирість.
Дослідження особливостей сприйняття телевізійних ведучих, (Н.И.Богомолова, 1991), виявили наявність в образі комунікаторів високого рівня позитивних характеристик за факторами «компетентності — переконливості», «поваги — привабливості», які сприяють ефективності переданих ними повідомлень. Отже, як ми бачимо, в різних дослідженнях, спрямованих на вивчення комунікатора, увага акцентується на різних сторонах його особистості і комунікативної поведінки, за якими він може бути оцінений аудиторією. У зв’язку з цим виникає питання: чи існує універсальний набір характеристик, які роблять комунікатора ефективним? Чи для різних ситуацій і для різних типів аудиторії існують різні набори якостей, які роблять комунікатора ефективним? Цьому і було присвячено наше емпіричне дослідження, в якому ми спробували виявити якості, що властиві ефективному комунікатору з погляду двох цільових аудиторій — вчителів та партійних функціонерів.
Дослідження проводилося за допомогою методики семантичного диференціалу. За основу нами була взята методика, розроблена Л.В.Матвєєвою, Ю.В.Мочалковою та колегами для оцінки сприйняття телевізійних ведучих (Л.В. Матвеева, 2002). Побудована на підставі словника антонімів російської мови й тезаурусу особистісних рис, розробленого О. Шмельовим і В.Похильком. Методика складається з 80 пар прикметників – антонімів, які презентують особистісні риси комунікатора. Відомо, що саме за допомогою прикметників людям найлегше характеризувати інших людей.
Отримані дані були оброблені за допомогою частотного, факторного та кластерного аналізу. Результати частотного аналізу (представлені в таблиці 1), показали, що і вчителі, і функціонери політичної партії, найважливішими характеристиками ефективного комунікатора вважають самостійність, а також інтелігентність, чарівність та вміння бути цікавим. Таблиця 1. Результати ранжування характеристик ефективного комунікатора, які отримали найбільший середній бал. ХарактаристикиПартійні функціонериВчителі
самостійний 11
сильний 2-
інтелігентний 6,52,5
порядний-2,5
красивий-4
оптиміст-5,5
чарівний6,55,5
цікавий6,57
активний6,5-
красиво одягнений6,5-
рішучий6,5-
товариський6,5-
виразний6,5-
моральний-9
зібраний-9
організований-9
* Примітка. Ранг 1 вказує на те, що дана якість має найбільший середній бал. Якості, що мали ранг більше 10 до таблиці не включені. Проте в уявленнях вчителів та партійних функціонерів про ефективного комунікатора існують істотні розбіжності.
На думку партійних функціонерів, одними з найважливіших характеристик ефективного комунікатора є:
1) сила (активність, рішучість);
2) гарні комунікативні навички;
3) навички ефективної самопрезентації. Вчителі ці характеристики майже не згадують.
На відміну від партійних функціонерів, вчителі вважають важливими характеристиками ефективного комунікатора:
1) моральні якості (порядність, чесність);
2) красиву зовнішність;
3) оптимістичний настрій;
4) зібраність та організованість.
На відміну від вчителів, партійні функціонери ці характеристики важливими не вважають. З метою класифікації якостей ефективного комунікатора та з’ясування змісту основних параметрів, від яких залежить його ефективність, був проведений факторний аналіз за допомогою методу головних компонент з наступним Варімакс-обертанням.
Факторна структура рис ефективного комунікатора як серед учителів, так і серед партійних функціонерів, складається з 5 факторів.
Результати факторного аналізу в групі «Вчителі»:
Перший фактор був нами інтерпретований як фактор експресії, динамізму.
Другий фактор ми інтерпретували нами як фактор довіри або нормативності.
Третій фактор був інтерпретований як фактор привабливості.
Четвертий фактор - фактор емоційної стабільності.
П’ятий фактор був нами інтерпретований як фактор маніпулятивності.
Результати факторного аналізу у групі «партійні функціонери».
Перший фактор був визначений нами як фактор соціальної успішності – неуспішності.
Другий фактор ми проінтерпретували як фактор привабливості, чуйності.
Третій фактор був інтерпретований як фактор прагматизму.
Четвертий фактор - фактор м’якості, поступливості.
П’ятий фактор, на нашу думку, можна позначити як фактор експресивності, виразності.
Порівняльні результати факторного аналізу представлені в таблиці 2. Таблиця 2. Провідні фактори, за якими вчителі та «партійні функціонери» оцінюють ефективного комунікатора.
Вчителі:Партійні функціонери:
Фактор експресії, динамізму. 24,40 Фактор соціальної успішності – неуспішності. 32,22
Фактор нормативності, моральності9,51Фактор привабливості.13,52
Фактор привабливості. 10,31Фактор прагматизму. 8,33
Фактор емоційної стабільності. 7,89Фактор м’якості, поступливості. 6,04
Фактор маніпулятивності. 5,59Фактор експресії, динамізму.3,66
Як видно з наведеної таблиці, для респондентів — вчителів найважливішою рисою ефективного комунікатора є експресія та динамізм (24,40% дисперсії). Схожа характеристика, виділена партійними функціонерами, описує лише 4% загальної дисперсії. Різне навантаження цих факторів у вчителів та партійних функціонерів можна пояснити тим, що вчителі мають безпосередній контакт з аудиторією, тому для них ці характеристики є дуже важливими.
Партійні лідери мають опосередкований ЗМІ контакт з масами, тому для привернення уваги користуються іншими засобами. Фактор привабливості також виділений обома групами (10,31 в групі «вчителі» та 13,5 в групі «партійні функціонери»). Така спільність поглядів представників різних цільових груп вказує на загальність даних характеристик.
Ця характеристика ефективного комунікатора найчастіше згадується різними авторами у спеціальній літературі (Майерс, 1997). Партійні функціонери вважають найважливішою характеристикою ефективного комунікатора соціальну успішність (32,22% дисперсії) та прагматизм.
Ці характеристики є професійно важливими для політиків. На відміну від них, учителі ці характеристики не вважають важливими. Натомість для вчителів значно важливішими характеристиками ефективного комунікатора також є нормативність, моральність емоційна стабільність та маніпулятивність. Для вчителів представляється важливим бути моральним взірцем для учнів та вміти управляти учнівською аудиторією, з якою вони перебувають в постійному контакті і ці свої уявлення вони переносять на всі ситуації комунікації.
Цікаво, що для партійців м’якість та поступливість є тими критеріями, за якими вони визначають професійну придатність чи непридатність комунікатора.
Висновки:
Таким чином, існують певні універсальні якості, притаманні ефективному комунікатору в будь-якій ситуації та для будь-якої аудиторії — зовнішня привабливість, здатність викликати довіру, уміння бути переконливим.
Ці якості найчастіше відзначаються практично всіма дослідниками, що вивчали проблеми ефективної комунікації. Вони яскраво проявилися і в нашому дослідженні. Саме ці риси можна вважати універсальними, такими, що характеризують успішного комунікатора в умовах комунікації з будь-якою цільовою аудиторією і визначають ступінь його ефективності.
В той же час наше дослідження підтвердило, що кожна цільова аудиторія має власні уявлення про ефективного комунікатора. Свій відбиток на сприйняття комунікатора накладають особливості професійної діяльності й пов’язані з нею соціально-професійні стереотипи, комунікативний досвід та звичний стиль спілкування реципієнтів. Це означає, що необхідною складовою ефективної комунікації є знання комунікатором «своєї» аудиторії — її уявлень, очікувань, потреб, інтересів, настанов, а також особливостей її соціально-професійного досвіду.
Практичне втілення результатів дослідження:
В нашому дослідження ми підтвердили, що існують універсальні якості, які мають бути притаманними ефективному комунікатору в будь-якій ситуації спілкування з аудиторією: зовнішня привабливість, здатність викликати довіру, уміння бути переконливим. Але ці якості мають різну значимість для різних аудиторій. Крім того, кожна аудиторія має власні уявлення про ефективного комунікатора. Знаючи ці риси, експерти можуть прогнозувати ступінь ефективності того чи іншого комунікатора для конкретної аудиторії.
Література.
1. Бодалев А.А. Формирование понятия о другом человеке как личности. Л., 1970
2. Бодалев А.А. Восприятие и понимание человека человеком. М., 1982
3. Бодалев А.А.Личность и общение. М., 1983.
4. Богомолова Н.И. Социальная психология печатки, радио й телевидения. М., 1991.
5. Куницина В.Н. Трудности межличностного общения: Автореф. дис. … докт. психол. наук. СПб., 1992 6. Куницина В.Н., Казаринова Н.В., Погольша В.М. Межличностное общение. — СПб.: Питер 2002. – 544 с.
7. Лотман Ю.М. Культура как коллективный интеллект и проблемы искусственного разума. // АН СССР. Научный совет по комплексной программе «Кибернетика». Предварительная публикация. – М., 1977. — С. 12-13.
8. Лассуэл Г. Коммуникативний процесс и его структуры // Современные проблемы социальной коммуникации. — Спб., 1996.
9. Майерс Д. Социальная психология. — СПб.: Питер, 1996. — 688 с.
10. Матвеева Л.В., Аникеева Т.Я., Мочалкова Ю.В. Психология телевизионной коммуникации – М.: РИП – холдинг, 2002. – 316 с. – «Академия рекламы».
11. Назаров М.М. Массовая коммуникация в современном мире: методология анализа и практика исследований. – М.: Едиториал УРСС, 2003. – 240 с.
12. Петренко В.Ф. Пронина Е.Е. Человек на телеэкране: опыт психосемантического исследования // Психологический журнал. 1986. Т.7. №3.
13. Погольша В.М. Социально – психологический потенциал личного влияния: Дис. Канд. Психолог. Наук. – СПб., 1998.
14. Современная психология: Справочное руководство.- М.: ИНФРА – М, 1999. – 688 с.
15. Социальная психология / Под ред. С. Московичи. – СПб.: Питер, 2007. – 592 с.
16. Lasswell H. D. The Structure and Function of Communication in Society // The Communication of Ideas / Ed. By Bryson. N. Y., 1948.
17. Hovland C., Weiss W The influence of source credibility on communication effectiveness // Public Opinion Quarterly. 1951 Vol. 15
18. Whitehead J.L. Factors of source credibility// Quarterly J. of Speech 1968. VOL. 54.
|