Хлаповська Т.Г.Тактики та прийоми самопрезентації в діловому спілкуванні
Аналіз останніх досліджень і публікацій: Більшість досліджень, пов’язаних з самопрезентацією належить закордонним вченим - У Джемсу, Г.Міду, Ч Кулі, І.Гофману, М.Снайдеру, Р. Чалдіні, І Джонсону, Т.Піттману. В традиції інтеракціонизму самопрезентація розглядалася як засіб формування демонстрованого «Я». Представники цього напряму -У Джемс, Г.Мід, Ч Кулі та інші автори вважали, що людина схильна підлаштовувати власну поведінку під очікування оточуючих з метою справити бажане враження. Вперше управління людиною враженням про себе, як окрему проблему, ми знаходимо в роботах І.Гофмана[1]. Він висунув концепцію «соціальної драматургії», згідно якої реальні життєві ситуації схожі з театральною виставою. Але здатніть керувати враженням про себе, на думку М. Снайдера в різних людей неоднакова і залежить від рівня саморефлексії особистості. Схожої точки зору дотримуються М. Лірі і Р. Ковальскі. Вони вважають, що самопрезентація – це процес, за допомогою якого люди намагаються контролювати враження оточуючих про них. Якщо попередні дослідники розглядали окремі аспекти самопрезентації, то Е. Джонс і Т. Піттман в 1982 році вже створили одну з перших классіфікацій стратегій самопрезентації, заснованих на цілях і тактиках, які використовують люди у спілкуванні з оточуючими. Найбільш детальна класифікація стратегій самопред'явленя здійснена А. Шутц, яка на основі узагальнення великої кількості літератури, присвяченої даній проблемі виділила критерії для категоризації тактик і стратегій самопрезентації. В якості таких критеріїв дослідниця запропонувала розглядати настанови на створення позитивного образу або уникнення негативного образу, чи ступінь активності суб'єкта у створенні образу та ступінь прояви агресивності суб'єкта в процесі самопрезентації. На основі поєднання цих критеріїв вона виділяє чотири групи стратегій самопред'явленія: позитивне, наступательне, запобіжне та оборонне самопред'явлення. Е. Джонс і Т. Піттман розглядають п'ять стратегій самопрезентації, за кожна з яких спрямована на отримання певного виду влади: влада чарівності, експертна, влада наставника та співчуття. Для російського дослідника Ю.М. Жукова самопрезентація - це складова комунікативної поведінки. Техніка ефективної самопрезентації, на його думку складається з сукупності прийомів спілкування, що розділяються на вербальні та невербальні. Серед вербальних засобів самопрезентації найбільш вживані такі найбільш відомі риторичні прийоми: правила Гомера, Сократа, Паскаля. Невербальні прийоми включають навички управління мімікою та пантомімою (позами, жестами), вміння створювати візуальний контакт, навички володіння тоном, темпом та інтонацією мови, а також просторово-часовою організацією комунікативного простору. До невербальних прийомів ефективної самопрезентації також відноситься вміння дотримуватися дистанції комфортного спілкування. На закінчення необхідно відзначити, що людина застосовує безліч тактик самопред'явленія залежно від ситуації, в якій вона опинилася, але при цьому у неї існують найбільш бажані прийоми, які найбільш адекватно відповідають її іміджу. Кожна людина вибудовує свій образ, виходячи з своєї статі, віку, приналежності до певної культури, прошарку суспільства, професії та своїх особистісних особливостей.