Проблеми формування політичного іміджу досить детально розоблялись західними та вітчизняними вченими (Е. Семпсон, Б.Брюс, Т. Гринберг, Ж.Сегала, Т. Соссе, Д. Уівер, Зазикін В., Єгорова-Гартман Е., Плешаков К. Невзоров С., Феофанов О., Шепель В., Гинзбург Л., Лебедєва Т., Цуладзе А., Почепцов Г., Бебик В., Фролов П., Федоренко Л. та іншими).
Досліджувались питання ідеального іміджу політичного лідера, що формується масовою свідомістю , створювались типології іміджів. Розроблялись питання управління іміджем з боку фахівців з команди лідера, засобів масової інформації та інші.
Значно менше досліджень присвячено проблемам створення власного іміджу самим політиком. Вся робота іміджмейкерів мож е виявитися марною, якщо сам політик не володіє елементарними прийомами самопрезентації
Окремі проблеми, що пов"язані з самопрезентацією особистості у західній соціальній психології досліджували Е. Гофман, Р. Гоулд, П. Бронштейн, Г. Сігалл, Р. Баумейстер, С. Ілко, С. Берглас, Е. Джонс та інші. Серед вітчизняних вчених близькі проблеми досліджували А. Бодалєв, Г. Андреєва, В. Авдеєв, Н. Рождественська, Т. Стефаненко, В. Агеєв та інші.
Проблема самопрезентації особистості досліджувалась в царині спілкування у малій соціальній групі, соціального сприйняття, міжособистісної взаємодії. Проблема самопрезентації політичних лідерів залишилась практично обійденою дослідниками.
В проблемі створення власного іміджу політиком автори виділяють декілька складових. Перша, що лежить на поверхні, це зовнішній вигляд. Зовнішність політика, стиль одягу повинні справляти приємне враження на цільову аудиторію. Над цією проблемою працюють стилісти, візажисти, телеоператори.
Друга складова – манера поведінки політика під час спілкування з аудиторією, засоби невербальної комунікації, які передають внутрішній стан політика, створюють та підтримують психологічний контакт між політиком та аудіторією.
Третя складова – навички вербальної комунікації, ораторське мистецтво політика, вміння вести публічну дискуссію, що відіграє особливу роль в самопрезентації політика.
Д.Майєрс розглядає поняття самопрезентація як акт самовираження та поведінки, який направлений на створення позитивного враження, або враження, яке відповідає ідеалам аудиторії. Він вважає, що люди різною мірою управляють враженнями, які створюють. Самопрезентація, по Майєрсу, може бути усвідомленою чи ні, навмисною або ні. Для деяких людей, наприклад політиків, самопрезентація може стати способом життя.
Публічність, як специфічна характеристика діяльності політика вимагає від нього особливої уваги до висловлювань. Будь-які слова політика можуть вплинути на його імідж, незалежно від того, усвідомлено чи неусвідомлено він говорить.
Мовний імідж політика створюється на основі того, що він говорить, навіть якщо текст написаний іншими людьми. Тому під вербальною самопрезентацією політика ми будемо розуміти будь – які публічні висловлювання політика.
Одні засоби вербальної самопрезентації політичного лідера діють на свідомість аудіторії, інші адресовані до емоційної сфери, несвідомого. Змістовні компоненти виступу апелюють до раціонального сприйняття, до логіки, за допомогою яких лідер намагається переконати аудіторію.
За допомогою інших прийомів він апелює до емоційних структур, несвідомого з метою впливу. На наш погляд, апеляція до глибинних структур психіки найбільше впливає на формування харизматичного образу лідера – тобто такого, якому довіряють, за яким йдуть і якому масова свідомість домальовує виключні здібності.
Практика політичних комунікацій вимагає визначення їх ефективності, тобто співвідношення результату та мети, де результатом буде ступінь досягнення мети, що ставиться у межах комунікаційної діяльності.
Метою політичної діяльності є отримання влади, яке у випадку топ – лідерів пов"язано з виборами (до Верховної Ради, президентські). Успіх на виборах залежить від популярності політичного лідера, тобто тієї довіри до лідера, яка існує у населення. Тому ефективність політичної коммунікації, самопрезентації політичних лідерів визначаєть ступенем довіри до політичного лідера з боку населення.
Наша задача – виокремити та класифікувати прийоми самопрезентації політичних лідерів та розробити критерії ефективності . Дослідження в царині політичної комунікації, а саме особливості вербальної самопрезентаці політичних лідерів є дуже важливою, але малодослідженою проблемою.
|